Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.03.2015 року у справі №910/21299/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 910/21299/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 у справі № 910/21299/14 Господарського суду м. Києва за позовомПриватного підприємства "Інсталпласт-ХВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" простягнення 147 593, 07 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 Приватне підприємство "Інсталпласт-ХВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 147 593, 07 грн. основного боргу та 2 951 ,86 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 (головуючий Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.) у даній справі позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приватне підприємство "Інсталпласт-ХВ" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 травня 2011 року між Приватним підприємством "Інсталпласт-ХВ" (Постачальником; позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" (Практікер; відповідачем у справі) укладено Угоду № 081211, яка регулює спеціальні умови поставок товарів Практікер постачальником та надання послуг постачальнику з боку Практікер на основі договору купівлі-продажу та договору про умови, укладеного між сторонами. Кількість, строки та місце поставок будуть визначені згідно з даною Угодою в замовленні.

Розділом 3 цієї Угоди визначені умови здійснення поставки.

За умовами пунктів 5.1, 5.3, 6.1. Угоди, строк оплати визначається 70 днів з дня передачі товарів за даною угодою або з дня отримання необхідних документів щодо поставленого товару головним офісом Практікер, залежно від того, яка з цих подій сталась пізніше (із змінами внесеними Додатком 1 від 11.03.2013). Ціни, визначені в замовленні та погоджені Практікер та постачальником є фіксованими та не підлягають зміні. Платежі здійснюються тільки відповідно до рахунків, що виставлені у повній відповідності до положень діючого законодавства та положень, передбачених цією угодою, зокрема пунктом 4 Угоди.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору поставки за період з 18.10.2013 по 31.01.2014 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 147 593, 07 грн. Факт отримання товару на вказану суму відповідачем не заперечувався.

Однак, відповідач свої зобов'язання за угодою щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у вказаній сумі, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення боргу.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 названого кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В частині першій статті 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами пункту 5.1 Угоди, строк оплати визначається 70 днів з дня передачі товарів за даною угодою або з дня отримання необхідних документів щодо поставленого товару головним офісом Практікер, залежно від того, яка з цих подій сталась пізніше (із змінами внесеними Додатком 1 від 11.03.2013).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 147 593, 07 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати цієї суми матеріали справи не містять.

З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідача на те, що надані позивачем видаткові накладні підписані не уповноваженими особами і що печатки на накладних не належать підприємству відповідача, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 3.9. Угоди, поставки здійснюються, як правило, централізовано-кільцевим перевезенням, при яких Практікер має право отримувати товар без виписки довіреностей, згідно з Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996. При цьому, Практікер попередньо повідомляє постачальника про зразок штампу (печатки), за яким підтверджується отримання товару.

Відповідно до частини третьої пункту 13 Інструкції Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" (далі - Інструкція) при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до положень зазначеної Інструкції, відповідач надав позивачу зразки штампів (печаток) (а.с. 103-106), якими відповідальні особи завіряють свій підпис на супровідних документах. Вказані зразки затвердженні підписом та печаткою відповідача.

В матеріалах справи відсутні докази незаконного використання печатки або наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. В той же час, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо звернення відповідача до правоохоронних органів, стосовно втрати або викрадення печатки.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З приводу посилання касатора на те, що він не був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до матеріалів справи, про час і місце судових засідань учасники судового процесу були повідомлені належним чином, у передбачений законом спосіб.

Крім того, в своїй касаційній скарзі касатор посилається на те, що позивачем не доведено факту існування боргу. Проте касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Колегія дійшла висновку, що викладені у касаційній скарзі доводи, не спростовують зазначених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими та зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 у справі № 910/21299/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова